Уроки державної мови Уроки державної мови Уроки державної мови
 
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

...І заговорили в тролейбусі українською

“Шановна редакціє “Хрещатика”!

Час від часу ви друкуєте уроки української мови. Добре. Практичний внесок і, звичайно ж, лікнеп. Думаю, щире у вас почуття відданості. Купи російськомовних видань усе більше стають схожими одне на одне, нагадують недавні роки, коли з десятка передплачуваних газет переглянеш якусь, а решту можеш і не розгортати: те ж саме.

Та я про мову. Урок української провів на “відмінно” водій тролейбуса. Чекала якось, а точніше — 27 квітня, в дощ тролейбус на Либідській. Людей зібралося дуже багато. “Автоавария возле Голосеева, пока все осмотрят...” — каже один чоловік. Аж ось рух відновився. У машину №126 одинадцятого маршруту напхалося пасажирів по саме нікуди. Та водій виявився мудрий, пощастило нам. Бездоганною українською мовою власним голосом оголошував зупинки і керував спільним, так би мовити, процесом поїздки: водій — машина — пасажири. “Не затримуйтеся, будь ласка, на східцях”, “Обережно: двері зачиняються”, “Дивіться уважно під ноги при виході — на дорозі ремонтні роботи”. Справді, смола, щебінь, пісок, агрегати, робітники... Спокійна, тактовна участь водія творила дива. Збуджений тривалим чеканням люд не лаявся, не нарікав на тісноту, а дослухався, довірявся голосу з кабіни — і добрішав, шляхетнішав. “Ось сюди станьте, тут вільніше”, — це той, що “сообщал” про аварію. “Посидьте ще ви, я трохи вже перепочила”, — поступалися місцем.

Українське слово запанувало на окремо взятій території. Я вийшла на Метрологічній. Дощ перестав, свіже, насичене озоном повітря й особлива атмосфера буденної поїздки, яку створив водій, робили душу піднесено задоволеною. Відчуття державності має бути в людини на повсякденному рівні. Конкретне відчуття. Частіше ж маємо (якщо знову про транспорт): “Красноармейская. Следующая — Дворец спорта, билеты приобретайте...” — і подібне.

Настав час возвеличити головний атрибут держави — Мову. На державному рівні. Чому я мушу заглядати до словників, коли виступає російськомовний посадовець? Чи вже й високих чиновників купуємо в іншої країни, як купують футболістів? Але ж гравці в м’яча опановують чужу мову швидко й залюбки.

Набридли мляві віце-прем’єри з поглядом чеховського Бєлікова: “Как бы чего не вышло?” На цій посаді має бути достойник з головою київського мера: діяльний, пильний, розумний, всевидящий, послідовний, діловитий, залюблений у свою роботу.

До того ж володіти мовою і користуватися нею — не одне й те ж саме для багатьох сьогоднішніх службовців. Людина, що поважає себе, не роздвоюється. Але це вже етика і ще дещо.

Звертаюся в ощадбанку до дівчини-працівниці: “Українською мовою поясніть, що я не так заповнила”. Вона: “Я не знаю украинской мовы, у меня нет высшего образования”.

Та й правда. Хай залишаються говорити в Україні языком сусідньої країни тільки люди з “нижчою” освітою чи пак — свідомістю, якщо вони того бажають.

Марія Йосипівна Горобець, Київ, вул. Саксаганського, 54—56, кв. 73”. Цей лист не потребує коментарів. Тут усе зрозуміло, все правда — і гірка, й обнадійлива. Ще залунає наша рідна мова повсюдно на вулицях столиці, в оселях киян. Як запанувала вона в тролейбусі одинадцятого маршруту з легкої руки мудрого водія.

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

 
НАЗАД | ЗМІСТ | ВПЕРЕД

© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260. E-mail: info@kreschatic.kiev.ua