Уроки державної мови Уроки державної мови Уроки державної мови
 
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

“Керівні” дієслова

У нашій мові більшість дієслів керує іменниками в певному відмінку. Таке саме правило є й у російській, однак відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, згадуване уже в “Уроках...” дякувати вимагає після себе давального відмінка іменника чи займенника: дякую вчителеві, дякуємо тобі, а відповідне російське благодарить — знахідного: благодарю учителя, благодарим тебя. Зрадити поєднується з іменником або займенником у знахідному відмінку: зрадив її, зрадив своє слово, а изменить — у давальному: изменил ей, изменил своему слову.

Розгляньмо, як же керують українські дієслова іменниками в певних відмінках. Пошлемся на розвідку відомого мовознавця і письменника Бориса Антоненка-Давидовича, в якій він досліджував це. З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова вживати (“Горілки не вживав так, щоб через край” — Григорій Квітка-Основ’яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися; глядіти доглядати; грати, гуляти — з прийменником у (в) (“Будемо грати в свого козиря” — Борис Грінченко), завдавати (“Не завдавай мені сорому...” — Іван Нечуй-Левицький), заживати (“Хліба-солі заживати”— народна пісня), запобігати, зазнавати, зазнати, пильнувати (“Бабуся пильнує малої” — Марко Вовчок), послухати, послухатися.

Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному з прийменником на: сподіватися (“Панночки сподіваємось”.— Марко Вовчок; “Сподівався дід на бабин обід” — приповідка), чекати (“Скільки чекав цієї хвилини” — Юрій Смолич; “Я чекаю на тебе при каганці і співаю” — Василь Стефаник). Дієслова ждати, дожидати керують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: “У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота” (Михайло Коцюбинський).

З іменниками в давальному відмінку вживають дієслова: боліти (“Чужий біль нікому не болить” — Матвій Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка (“Мене ж болить її відвічнеє страждання” — Іван Франко), а також виступати з прийменником у (в) та іменником у родовому відмінку (“Що у вас болить? — ластівкою припадає вона коло недужої”— Михайло Коцюбинський), вибачати, прощати, назване вище дякувати, віддячити.

З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку використовують дієслова (крім уже згаданого зрадити) опанувати, радити, порадити (“Вона мене все радила і тепер порадить” — Тарас Шевченко). Нині при радити (порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку.

З іменниками в знахідному відмінку та прийменником за вживають дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути (“Ще й на весіллі в його дочки за дружку була” — Іван Нечуй-Левицький), стати, правити (“Скриня моя за стіл править” — Ганна Барвінок), мати, вважати (це дієслово зрідка може виступати без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку: “Та полювання він забавою вважав, рибальство — справою, священнодійством навіть” — Максим Рильський). Дієслова бути, стати, правити, мати з інакшим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника за й керують іменниками в інших відмінках: “А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?” (Тарас Шевченко).

З іменниками в знахідному відмінку та прийменником на вживають дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима!) чути (чути на власні вуха), грати (“Та й найняла козаченька на скрипочку грати” — народна пісня), проте в сучасній літературній мові грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці, на бандурі, на роялі; а також дієслова заздрити, заздритися, змилосердитися, плакатися (“Не плачся на моє горе” — Марко Вовчок), розстаратися, слабувати.

З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні “перетворюватися на щось, укриватися чимось” (“Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода” — Іван Багмут; “Нога в хлопця взялася синіми плямами” — Олесь Донченко), говорити, читати, перекладати, навчати, повчати якоюсь мовою (“Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою” — Борис Грінченко); іноді помилково кажуть: “Я вмію читати на англійській мові” замість “Я вмію читати англійською мовою” (або по-англійському); одружитися з кимось (іноді оженитися), а не на комусь (“Софія одружилася з Ізаровим” — Анатолій Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь (“Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець” — Ігор Муратов).

З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в уживають дієслова: знати, пізнати (“Знати пана по халявах” — прислів’я; “Пізнати ворону по пір’ю” — прислів’я), розумітися, знатися на чомусь (“Теля не знається на пирогах” — прислів’я; “На рибі теж розумітися треба” — Юрій Збанацький), кохатися в чомусь (“У химерному кохатися, видумки сплітати” — Борис Грінченко), вибачати на слові (“Вибачайте, люди добрі, на цім слові” — Марко Вовчок); бути певним із прийменником на (“Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко” — Марко Вовчок), із прийменником у (в) (“Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах” — Михайло Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком (“Одначе чужинець і сам був певний правильності того, що говорить” — Олесь Досвітній.

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

 
НАЗАД | ЗМІСТ | ВПЕРЕД

© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260. E-mail: info@kreschatic.kiev.ua