Уроки державної мови Уроки державної мови Уроки державної мови
 
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Як вас тепер називати?

Читачі газети цікавляться: навіщо сьогодні відновлюють колишні звертання пане, пані, панове, добродію, добродійко? Гадаємо, найкраще на це їм відповість автор книжки “Культура слова” (вийшла торік у київському видавництві “Либідь”), доктор філологічних наук, академік АН Вищої школи Олександр Пономарів:

— Останнім часом ми повертаємо собі багато цінного з того, що було втрачене на “переможних” шляхах до “світлого” майбутнього. На тих шляхах не одне покоління українців відучили від нормальних звертань одне до одного. Після запровадження в Україні більшовизму всі прийняті в нашому суспільстві форми звертання було скасовано й замінено словом товариш, чим завдано шкоди насамперед цьому прекрасному слову. Товариш — це людина, пов’язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник... Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, товаришувати, товаришування, товариство та ін. Будь-кого товаришем не назвеш. Для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з означенням шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий і под.

Слово пан має два значення: представник панівного класу і форма звертання, прийнята в суспільстві. Воно вживається в сімох мовах — українській, білоруській, польській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Наша мова розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани — представники панівного класу і панове — множина при звертанні безвідносно до класової належності.

Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан як форми звертання. І посилаються при цьому на Тараса Шевченка, який “не любив панів”, та на наявність у нашій мові слів на кшталт панщина, запаніти тощо. Але ж Великий Кобзар уживав пан та похідні від нього і в другому значенні — як форму ввічливого звертання.

Українська дорадянська література, листування діячів нашої культури є для нас належним дороговказом у виборі форм звертання. Наприклад, Леся Українка до своїх близьких подруг зверталася: “Дорога товаришко!” (до Ольги Кобилянської), “Товаришці на спомин” (вірш-звертання до Антоніни Макарової). У більш офіційній ситуації вживала слів добродію, добродійко, пане, пані. У запорозьких козаків у пошані було звертання пане товаришу!, панове товариство!

Фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кожну жінку називати високим ім’ям кохана) одразу викликала появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком недоречних замінників: мужчино!, женщино!, дєвушко!, дамочко!

Отже, без вагань повертаймо те, що належить нам як спадок. Пан (пані) треба вживати перед прізвищем, ім’ям, назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пане Петренку!, пані Катерино!, пане майстре!, пане інженере (професоре, лікарю)!, пані вчителько! панно Лесю! Добродію (добродійко)! застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: “Дякую вам, добродію, за тепле слово!”

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

 
НАЗАД | ЗМІСТ | ВПЕРЕД

© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260. E-mail: info@kreschatic.kiev.ua