Уроки державної мови Уроки державної мови Уроки державної мови
 
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Друг старий чи давній?

На вулицях Києва рекламні щити з написом “Старий друже”, на телебаченні те ж саме — “Старий друже”... Зрозуміло, це звертання. Але який той друг насправді — старий чи давній? Ось що писав з цього приводу видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович: “Іноді доводиться чути: “Ми з вами — старі приятелі”,— хоча обом співрозмовникам нема й тридцяти років віку. То які вони — старі? Вони — давні приятелі. Але якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік співрозмовника, тоді слушний буде прикметник старі: “Ми з вами — старі обоє, багато на віку бачили” (з живих уст).

Неточне вживання цих двох слів досить поширене в усному мовленні. Здебільшого ставлять старий там, де мало б бути давній. Але трапляється і навпаки: “На дивані лежав давній, потертий у частих мандрах чемоданчик, а в ньому все, що треба в дорогу”, “І серцем я лину до росяних трав, до давньої нашої хати”. Звичайно, в цих реченнях правильніше було б ужити “старий чемоданчик”, “стара наша хата”. Природніше сказати: давня звичка, давнє правило, а не стара звичка, старе правило. Зате стара (чи застаріла) зброя, старі поняття.

Два типи норми

Як наголошується в довіднику “Культура української мови”, літературно правильні в цілому слова, вислови, якими користуємося, не завжди забезпечують нормативність нашого мовлення. Щоб порозумітися, мало знати окремі лексеми, треба вміти поєднувати їх, правильно відтворювати сказане на письмі. У дотриманні літературних норм є чимало труднощів, які незрідка призводять до помилок. Вони особливо помітні в мові засобів масової інформації, а також в усному мовленні. Існує два типи норми: однозначна (опановувати мову, але освоїти родовище; оплатити проїзд, але платити за проїзд, два поверхи, але п’ять поверхів; велика різниця, а не дві великі різниці тощо) і варіантна (бути в жеку і бути в ЖЕК; два великі яблука і два великих яблука; імунітет, стійкість проти хвороб і до хвороб). Керуючись принципом “Як правильно?”, ми дотримуємося, по суті, однозначної норми, яка обов’язкова для мови взагалі, власне, для всіх її стилів. Проте є ще норми, котрих ми дотримуємося, виходячи з принципу “Як краще?”. Це різновид варіантної норми. Порівняйте: нейтральне стати птахом і поетичне обернутися птахом; нейтральне нагородити і книжне, урочисте удостоїти. Обидва типи норми також враховують, перекладаючи тексти українською мовою. Так, російською кажемо мероприятие, а нашою тільки захід; значимый передається як значущий (не значимий); совпадать — збігатися (не співпадати). Перекладаючи вислів точно такой же, беруть до уваги стиль, де він ужитий. Приміром, поряд із більш нейтральним такий (отакий) самий, достоту такий в усному мовленні використовують такий самісінький.

Норма — явище динамічне, що потребує постійної пильної уваги мовця.

Адресувати братові — адресувати на брата

Загальновживане дієслово адресувати увійшло в широкий обіг порівняно недавно — наприкінці ХІХ сторіччя, виявивши при цьому синтаксичну властивість керувати аж двома синонімічними словоформами, а саме: давальний відмінок або на плюс знахідний відмінок. Керовані іменники називають тих осіб, до яких безпосередньо спрямовано дію, причому прийменник посилює це значення. “Надумавши звернутися в роту з якимось посланням і пригадуючи, кому б його адресувати, зупинялися завжди на Васі” (Андрій Головко). Можна помітити тенденцію використовувати при слові адресувати в переносному значенні переважно давальний відмінок. “Свою скаргу він адресував зараз більше Віруньці” (Олесь Гончар).

Керування на плюс знахідний відмінок підкреслює місце спрямування дії. “Як писав жінці останнього разу, то наказував, щоб адресувала на завод” (Ігор Муратов). При використанні у прийменниково-відмінковій формі з прийменником на іменників — назв осіб — значення місця поєднуються із значенням адресата дії, причому мається на увазі, що таких адресатів більше, ніж вказано у словоформі. Це надає висловленню дещо розмовного відтінку. “З госпіталю, адресуючи на старшину, писав Євген Черниш” (Олесь Гончар). Тож лист був призначений не лише старшині, а й друзям його.

Багатий — бідний

Слова-антоніми, що виражають протилежні поняття. Але прийменник при них однаковий — на. “Багатий на смачні страви... обід кінчався” (Панас Мирний), “Удався бідний на розкоші, та бистрий на розум” (з живих уст).

Прикметники хворий, гарний, поганий, високий та інші теж вимагають прийменника на з іменником у знахідному відмінку: “У кабінеті лікаря сидів хворий на ангіну пацієнт” (з газети); “Він такий гарний на вроду” (з п’єси); “На обличчя був препоганий” (Борис Грінченко); “Батько мій високий на зріст” (із спогадів).

Прикметник заздрісний (завидющий) стоїть із прийменником на та іменником у знахідному відмінку (заздрісний на чуже) або з до й родовим відмінком (заздрісний до чужого), або без прийменника, тільки з іменником у давальному відмінку (заздрісний чужому); ласий — з прийменником на та іменником у знахідному відмінку (ласий на ковбаси) чи з до та іменником у родовому відмінку (ласий до ковбас).

Прикметник свідомий сполучається звичайно з іменником у родовому відмінку (свідомий свого обов’язку). Близький, цікавий стоять у реченнях або з іменником у родовому відмінку, або з прийменниками до, на й відповідним відмінком залежно від іменника: близький смерті й близький до смерті, цікавий того і цікавий на те (“З усього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі — страх!” — Михайло Коцюбинський). Слід враховувати, що інколи в реченні відривають прикметника від іменника, до якого він належить, щоб надати фразі врочистості: “Навчив його, мов сарану, скакати і голосним лякати серце ржанням” (Панько Куліш).

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД
 
© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260. E-mail: tata@kreschatic.kiev.ua
Межвенцовый утеплитель льноватин.