Уроки державної мови Уроки державної мови Уроки державної мови
 
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Відповідаємо на запитання читачів (II)

“В одному з офіційних документів я прочитав, що громадяни мають право безоплатно здобувати освіту. А чому не безплатно?”

Прислівника безплатно утворено за продуктивною моделлю, на зразок без відмови — безвідмовно, без користі — безкорисно. Його всі розуміють і всі вживають. Цього не скажеш про незграбне слово безоплатно, котрим багато мовців не хоче користуватися.

* * *

“Як треба перекладати з російської активні дієприкметники вышестоящий та нижестоящий?”

Питання слушне, оскільки пропоновані словниками начебто українські відповідники вищестоящий і нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології нашої мови. Замість них варто вживати прикметники вищий і нижчий. Наприклад: “Нижчі адміністративні органи, як відомо, підзвітні вищим у системі управління” (з газети).

* * *

“Як правильно: “Мені болить серце” чи “У мене болить серце”?

Дієсловом боліти найчастіше послуговуються для вираження відчуття фізичного болю в якійсь частині тіла. “— Чого ти, сину, став такий сумний? Чи в тебе щось болить?” (Іван Нечуй-Левицький). Коли йдеться про біль у переносному значенні, слід говорити мені болить (тобто вболіваю за це), йому болить, матері болить.

Отже, крім форми з родовим відмінком (“Що в тебе болить?”), існує форма й з давальним (“Що тобі болить?”).

* * *

“Яка відмінність у значенні слів терпіння і терпеливість?”

Ось що про це пише мовознавець Олександра Сербенська. У передноворічній газеті вона натрапила на вислів: “Бажаю Вам терпіння і мудрості”. Але терпіння означає “страждання, нещастя”. У молитовнику є, наприклад, “Молитва у терпінні”, словами якої, звертаючись до Бога, християни просять: “Прийми це моє терпіння як покуту за мої гріхи...” І ще: “Пошли мені, Господи, Твою ласку витримати в надії й терпеливості так довго, доки Тобі це подобається”, “Ісусе, кріпи мене в моєму терпінні!” В іншій молитві читаємо: “Нехай це терпіння буде мені на відпущення і спокутування усіх моїх гріхів”. Чітко простежується логічний — і насамперед словотвірний — зв’язок між лексемами терпіти — терпіння (порівняймо кипіти — кипіння, сидіти — сидіння, курити — куріння) та терпеливий — терпеливість (можливий — можливість, суперечливий — суперечливість). В Івана Огієнка є мудра порада: “Майте терпеливість у терпінні”. Російські вислови имей терпение, терпение лопнуло не перекладаємо буквально, а вживаємо природні українські будь терпеливим, терпець увірвався. Отож можна побажати людині хіба що терпеливості (витримки), а терпіння не годиться зичити, його вистачить без побажань.

* * *

“Я не раз чула в розмові слова піддувайло, рубероїд. А хіба можна так казати?”

Звичайно, ні. Наша мова має іменник піддувало (не піддувайло), що означає “отвір під топкою, через який проходить повітря, посилюючи тягу, коли горить вогонь”. Наприклад, у вірші Платона Воронька: “Він (кочегар) вугілля підкидає, За водою доглядає, Відкриває піддувало, щоб ізнизу підвівало”.

Уживаємо й руберойд (не рубероїд). Цей іменник позначає рулонний покрівельний та ізоляційний матеріал: “Павло впізнав її одразу. Рівний чіткий профіль рожевого задумливого личка на чорному тлі руберойду, яким забите вікно” (Василь Кучер).

* * *

“Чому у звороті ахіллесова п’ята перше слово пишуть з малої літери?”

Ахіллесова в цьому словосполученні є присвійним прикметником, що походить від власного особового імені Ахіллес. А присвійні прикметники, утворені від таких найменувань за допомогою суфіксів -ів, -їв, -ин, -їн, пишуться з великої літери (Петрів зошит, Сергіїв рюкзак, Катрин твір, Маріїн щоденник). Однак на вислів ахіллесова п’ята це положення не поширюється, бо він є сталим фразеологічним сполученням. А у фразеологізмах присвійний прикметник, якого утворено від власного особового імені, починається з малої букви (гордіїв вузол, дамоклів меч, прокрустове ложе і под.).

* * *

“У газетах можна прочитати, а в радіо- і телепередачах почути: давати (на щось) добро, задаватися метою, переслідувати мету, знищувати на корені, кидатися в око (очі, вічі). Чи правильно це?”

Жодного стосунку до української фразеології такі синтаксичні побудови не мають, оскільки в нашій мові їм відповідають давати згоду (схвалювати, підтримувати), ставити собі за мету, знищувати на пні, впадати в око (очі, вічі).

* * *

“Відволікати увагу чи відвертати?”

Лексеми відвертати, відвернути часто вживають у розумінні “спрямовувати чиюсь діяльність, думку, увагу тощо в інший бік”. “Щоб відвернути увагу від настирливих думок, давав волю фантазії” (Олександр Ільченко). Дієслова відволікати, відволікти виступають переважно в прямому значенні — “відтягати”, “відтягнути”. Приміром: “Я вже живосилом одволокла Катрю од хатніх дверей” (Марко Вовчок). У розумінні “відвертати, відвернути увагу” їх використовують зрідка, тому недоречно застосовувати лише ці слова: відволікати від справи, відволікати від пошуків, не відволікайте мене, треба відволікти й заспокоїти її.

Вживання зворотних дієслів відволікатися, відволіктися в такому значенні теж не завжди вмотивоване: не час відволікатися на спогади, відволікатися від діла, відволікатися від думок (краще відриватися, відвертати свою увагу і т. ін.).

* * *

“Чи тотожні слова споживний, споживчий і споживацький?”

Вони мають різне значення. Споживний — який стосується споживання, придатний для нього; їстівний. Споживні властивості, споживні гриби. Споживчий — той, що слугує для задоволення потреб споживання. Споживчі товари, споживча кооперація. Споживацький — притаманний тому, хто прагне задоволення тільки власних потреб. Споживацькі настрої, споживацькі інтереси, споживацьке ставлення, споживацька психологія “Коли треба писати Україна, а коли Вкраїна?”

Щодо варіантів цього слова існує така традиція: як офіційна назва держави Україна завжди вживається з початковим у, а в усному та художньому мовленні, зокрема в поетичному, припустимі обидві форми.

* * *

“У мові засобів масової інформації нерідко трапляються штампи, утворені за допомогою прийменника по: комісія по працевлаштуванню, майстер спорту по плаванню, кіоск по продажу сувенірів... Як позбуватися скалькованих з російської конструкцій?”

Їх можна замінювати зворотами з прийменниками з, щодо, для, над, висловом у справі (справах) чи безприйменниковою формою родового відмінка відповідного іменника. Ось як правильно звучать наведені фрази: комісія працевлаштування, майстер спорту з плавання, кіоск для продажу сувенірів.

Після слів допомога, завдання, заходи, настанови, рекомендації бажано вживати прийменник щодо. Наприклад: заходи щодо посилення боротьби з відмиванням брудних грошей, завдання щодо поліпшення навчального процесу, конкретні рекомендації щодо піднесення культури на селі.

Слова нарада, змагання, заняття, директива, іспит, залік, фахівець (спеціаліст) тощо потребують керування з прикметником з, рідше — без нього: нарада з проблем озеленення, іспит (екзамен) з французької мови, змагання з футболу, фахівець з містобудування.

Зі словами міністерство, комітет, управління, відділ, майстерня, рада, гурток органічно поєднується форма родового відмінка або прийменникове словосполучення у справі (справах): міністерство фінансів, управління охорони або у справі охорони (а не — по охороні) навколишнього природного середовища, комітет у справах молоді, майстерня ремонту (лагодження) одягу.

Часом неправильно використовують по в значенні за. Приміром, сьогодні 8 градусів по Цельсію, треба: за Цельсієм, по знижених цінах — за зниженими цінами, по графіку — за графіком.

* * *

“Як слід сказати: збиткуватися з нього чи збиткуватися над ним?”

Часто це дієслово помилково вживають з додатком у родовому відмінку та прийменником з (збиткуватися з хлопця) замість додатка в орудному відмінку з прийменником над (збиткуватися над хлопцем). Така похибка трапляється під впливом синонімів згаданого слова — знущатися, глумитися, глузувати, які в літературній мові виступають із додатком у родовому відмінку й прийменником з (знущатися з кого?). Так що правильно: збиткуватися над ним.

* * *

“Яка різниця між словами годівниця і годувальниця?”

Годівниця —

пристрій, куди кладуть корм для худоби, птиці. “Доярки поставили перед правлінням вимогу механізувати роздавання кормів по годівницях” (з газети).

Годувальниця — 1. Жінка, що годує грудьми дитину. “Пригадую, ми гралися з сестрою на підлозі в залі, а менший брат, немовля, був у спальні з годувальницею” (з журналу). 2. Жіночий рід слова годувальник. “Старші бджоли-годувальниці, які ходили за матір’ю-бджолою і підкріпляли її їжею, розступились і пропустили Медунку” (Оксана Іваненко).

* * *

“Чи не могли б ви розповісти про семантику слів, які позначають ягоди?”

З навчального посібника “Культура слова” (автор Олександр Пономарів) дізнаємося, що, називаючи різні ягоди, мовці нерідко плутають однину з множиною. У газетах можна прочитати: “варення з полуниці”, “назбирали цілий кошик суниці”, “привезли відро черніки” та ін. Утворення типу брусніка, клубніка, черніка є невмотивованими росіянізмами; вони не збагачують нашої мови, а засмічують її, оскільки ці ягоди здавна відомі українцям і мають у нас питомі назви: брусниці, полуниці, чорниці. У деревних рослин як на рівні мови, так і на рівні мовлення маємо чітке розрізнення — коли йдеться про саму рослину, вживаємо однину: абрикоса, вишня, груша, слива, черешня, а коли про плоди, застосовуємо множину: абрикоси, вишні, груші, черешні. Щодо кущових рослин такої чіткості немає. Дехто каже повидло з яблука, варення з вишні замість правильних висловів: повидло з яблук та варення з вишень.

Мовна практика українського народу, на яку спираються рекомендації словників, свідчить, що в однині слід уживати (як назви рослин, так і назви ягід) іменники з суфіксом -ин(а): малина, ожина, калина, смородина, журавлина (рос. клюква), шипшина, лохина (рос. голубика). Отже, треба казати зарості малини, калини, ожини... і варення з малини, кисіль із калини, вареники з ожиною тощо. В однині ставимо також назви ягід, що закінчуються на приголосний: агрус (рос. крыжовник), глід (рос. боярышник). Похідні від них агрусовий, агрусівка (наливка з агрусу), глодовий (напій). Іменники, що мають у своєму складі суфікс -иц-, уживані в множині: “Спаржа, помідори, суниці встеляли грядки, наче оксамитовий килим” (Іван Нечуй-Левицький). Тож правильно казати й писати варення з полуниць (рос. клубника); назбирали кошик суниць (рос. земляника), чорниць, брусниць.

Часто можна почути: червона смородина, чорна смородина, бруньки чорної смородини, цілющі властивості чорної смородини. З погляду українських лексичних норм, ці вислови недоречні, вони є кальками з російської. У нас чагарникова рослина родини ломикаменевих з білими, жовтими і червоними ягодами зветься порічка: “Перед нею повна миска червоних порічок” (Марко Вовчок). А чорноягідна рослина з цієї родини зветься просто смородина: “Бліденький хлопчик націлив на Оксена чорні, як смородина, очі” (Григорій Тютюнник). Про розрізнення таких назв свідчить приклад: “Величні гори навколо поросли... фісташками і непрохідними хащами малини, ожини, смородини, порічок та терну” (Зінаїда Тулуб). Отже, російським словосполученням белая (желтая, красная) смородина відповідають українські білі (жовті, червоні) порічки; черная смородина перекладається одним словом — смородина. Тож у наведених уривках газетних текстів бруньки чорної смородини, цілющі властивості чорної смородини прикметник чорний є зайвим.

“Чому така неповага до лексеми майдан? На весь Київ лише один майдан — Незалежності...”

Справді, не тільки на табличках, де написано назви вулиць, а й у газетах, теле- і радіопередачах рідко коли побачиш чи почуєш давнє слово майдан, хоч постійно використовують його зменшену форму майданчик (не площадка): будівельний, сходовий, спортивний, дитячий, танцювальний тощо. Майже всюди майдан безпідставно заміняють площею. Первісне значення цього слова — рівна ділянка поверхні землі: “І ось, нарешті, вершина... площа значних розмірів, безладно завалена голим камінням” (Олесь Гончар). Переносно вживається у висловах: виробнича площа, засівна площа, газетна площа, площа трикутника і под. Іменника площа в розумінні частини населеного пункту немає в двох найбільших дожовтневих словниках української мови — Бориса Грінченка (наддніпрянському) та Євгена Желехівського і Софрона Недільського (галицькому). Іншомовне майдан з’явилося в нас спочатку як назва незабудованого місця, де сходяться вулиці. “На майдані коло церкви революція іде” (Павло Тичина), “Майдан на хвилину ожив, залюднився” (Михайло Коцюбинський). Саме так цю лексему фіксують усі українські словники. Згодом вона набула переносних значень: лісова галявина; рівне поле; низовина, оточена лісом або будівлями; острів, укритий рослинністю; озеро в полі тощо.

Отож для називання незабудованої частини населеного пункту слід надавати перевагу іменникові майдан, а слово площа в цьому розумінні використовувати як рідше вживаний синонім.

* * *

“Чи є різниця між словами оборона і захист?”

Незважаючи на семантичну схожість, ці лексеми, якщо пильно придивитися до класичних зразків та народної мови, мають деякі нюанси в значеннях. Візьмімо речення: “Під ганочком найшла непевний захист від зливи одчайдушної “ (Максим Рильський), “Широка хвиляста долина стелилася понад лісом, а з двох боків її захищав од вітру густий молодняк” (Ігор Муратов), “Росла в гаю конвалія під дубом високим, захищалась від негоди під віттям широким” (Леся Українка). Тут захист, захищати, захищатися поставлено тому, що йдеться про потребу обійти прикру дію або створити їй перешкоду. Вживають лексему захист і в значенні “заступництво, охорона, підтримка”. Наприклад: “Кожного брати під захист, за кожного заступатись — ця уперта звичка доньчина і дивує, і трохи насторожує Яцубу” (Олесь Гончар).

Якщо мовиться про потребу застосувати фізичну силу або зброю, тоді не обійтися без слів оборона, оборонець, обороняти (боронити), оборонятися. “Вулицею перебігали підрозділи, займаючи оборону по садках і городах” (Іван Багмут), “Навіть арапника не підняв, щоб оборонитися” (Михайло Стельмах). Трапляються випадки, коли слова обох цих груп будуть слушні в одній фразі, приміром: “Люди з околиць кинулися до фортеці, шукаючи захисту, але поки оборонці завзято стримували ворога, що обложив їх звідусіль, багато хто помер від голоду й спраги”.

Зі сказаного випливає, що, прагнучи використати все багатство нашої мови, не треба забувати слів другої групи. Наприклад, у радянську добу відтіснили на задвірки правничий термін оборонець, замінивши захисником (бо це ближче до російського защитник), а тепер час повертати його до активного вжитку. Взагалі, слід зробити зросійщену термінологію по-справжньому українською.

* * *

“Як сказати грамотно: “Я купив синові казки братів Грімм” чи “братів Гріммів”?”

Зі словами брати або сестри прізвища іншомовного походження виступають в однині: брати Грімм. У непрямих відмінках у такому разі прізвище залишається незмінним: братів Грімм, братам Грімм. Отже, правильно: казки братів Грімм або казки Гріммів (без іменника брати).

У звороті брат і сестра іншомовні прізвища звичайно ставлять у формі множини: брат і сестра Шлегелі.

* * *

“Чи можна паралельно з висловом брати участь уживати приймати участь?”

З погляду сучасної літературної мови годиться користуватися тільки словосполученням брати участь. Звороти приймати участь, приймати до уваги (до відома, до серця) вважаються за помилкові. Щоб вони стали нормативними, потрібно дієслово приймати замінити на брати (брати до уваги). Негаразд буде по-українському сказати прийняти пропозицію, треба: схвалити пропозицію, якщо присутні на зборах поставилися до запропонованого прихильно, й ухвалити пропозицію, коли вона стала резолюцією зібрання. Узагалі, замість вислову прийняти постанову краще вживати дієслова ухвалити або постановити. Так само ухвалити закон.

Слово приймати на місці там, де воно передає зміст одержувати, брати (“Хліб святий приймаємо, а вас послухаємо” — Григорій Квітка-Основ’яненко), зараховувати до установи, закладу, організації (“Прийняли його в “Молоду гвардію” одним з перших” — з газети), забирати щось звідкись (“Прийняла зі столу посуд” — з журналу), давати комусь притулок, пригощати (“Прийняв його Бородай на зиму за харч та одежу” — Панас Мирний) тощо.

* * *

“Коли писати притому, притім разом, а коли окремо?”

Як сполучники ці слова вживаються в приєднувальних конструкціях, реченнях, що доповнюють, уточнюють попереднє повідомлення, думку. Виступають синонімами вислову до того ж і пишуться разом. “За моїми відомостями, вони в саду, і притому в найкращому настрої” (Іван Микитенко).

При тому, при тім — займенник з прийменником. Пишуться окремо. “При тому бунті я мав згубити корону і голову, але не згубив ні тієї, ні другої” (Леся Українка), “При тім командирові я і воював” (з живих уст).

* * *

“Чим відмінні одне від одного слова діалект, наріччя, говірка?”

Діалект — місцевий різновид загальнонародної мови, об’єднання близьких за структурою говірок.

Наріччя — сукупність таких різновидів (діалектів, говорів) на більшій території.

Говірка — різновид, поширений на маленькій території (в одному чи кількох селах).

“Чим схожі, а чим відмінні між собою іменники алмаз і діамант?”

Схожі тим, що це коштовності, скарби, самоцвіти.

Алмаз — 1. Мінерал, який блиском і твердістю перевершує всі інші мінерали. Кристали алмазу, вуглець існує в природі у вигляді алмазу та графіту. 2. Окремий коштовний камінь; його осколок, використовуваний для різання скла й інших технічних потреб.

А діамант — відшліфований і гранований алмаз. “Деякі дами були в діамантах, декольтовані, мов на бал” (Леся Українка), “На фіолетовому оксамиті лежав золотий перстень. Маленькими зірочками виблискували на ньому три діаманти” (Олександр Бойченко). Хоч інколи в текстах трапляється запозичене з російської брильянт, давня мовна традиція надає перевагу лексемі діамант.

* * *

“Коли виглядати, а коли мати вигляд?”

Про це “Хрещатик” уже писав у одному з “Уроків...” Мабуть, наш читач не помітив тієї публікації. Тож повернімося до неї.

Останнім часом слово виглядати набуло великого поширення з мало властивим значенням. У російській мові, звідки перенесено такий його зміст, є два дієслова: выглядывать (из окна) — українське виглядати і выглядеть — мати вигляд, здаватися, бути подібним, схожим тощо. Цими лексемами й слід користуватися, дбаючи про точність фрази та збереження милозвучності рідної мови. Однак деякі автори, перекладачі й промовці, нехтуючи такою багатою синонімікою, вживають (нерідко на шкоду висловлюваному) тільки виглядати: ви зараз краще виглядаєте; тоді вона виглядала старшою, ніж тепер; гудзики добре виглядають на синьому; виявилося, що галявина не така маленька, як виглядала з літака; справа з постачанням виглядає не так безхмарно.

* * *

Як сказати — премудростів чи премудростей? “

“Багато статтів написано на цю тему, багато прочитано доповідів”; “Тут продається література з різних галузів техніки;” “Йому бракує ще знаннів”. У всіх цих реченнях іменники жіночого роду стаття, доповідь, галузь та іменник середнього роду знання стоять у родовому відмінку множини з закінченням —ів, притаманним чоловічому роду: степ-степів, рятувальник-рятувальників тощо. Така плутанина відбувається під впливом деяких говірок, але літературна мова дотримується сталих граматичних закінчень, тому, як радять мовознавці, треба казати статей, доповідей, галузей, знань, премудростей (а не премудростів).

* * *

“На різних зборах штатні оратори люблять жонглювати слівцем міроприємство. Та хіба воно є в українській мові?”

Звісно, немає. То неоковирна калька. У російській — мера, мероприятия, а в нас — захід, заходи. Ще класики писали: “Невже вам ніколи не спадало на думку, що всі оці наші заходи, метушіння, все це робиться, аби тільки не сидіти, склавши руки” (Леся Українка), “Більше вже місяця думаю над вашим заходом видати збірник” (Панас Мирний). А ось ближче до наших днів: “Він рідко вживав різких, агресивних заходів” (Олександр Копиленко).

Слово захід має ще значення “зусилля”: “Не варта справа заходу” (приповідка). Отже, здійснювати, проводити, поглиблювати заходи (а не міроприємства).

* * *

“Який вислів правильніший: як би не чи хоч би як?”

Дослухайтеся до поради авторитетного нашого письменника і мовознавця Бориса Антоненка-Давидовича. Часто помиляються в тих випадках, наголошував він, коли будують українську фразу за зразком російських висловів как ни (“А вы, друзья, как ни садитесь, все ж в музыканты не годитесь”), какой бы ни (“Какой бы ни был результат, а работать нужно”) й кажуть та пишуть: “Без освіти нічого не осягнеш, як би не хотів того”; “Не тонкощі сюжетоскладання, якими б не були вони винахідливими, цікавлять нас”. Таке калькування інколи навіть не дає змоги гаразд збагнути фразу, наприклад, перше речення, сказане вголос, можна зрозуміти й так: “Без освіти нічого не досягнеш, якщо того не хотів”. Щоб цього не траплялося, треба висловлюватися правильно по-українському: “Без освіти нічого не осягнеш, хоч би як того хотів”; “Не тонкощі сюжетоскладання, хоч би які винахідливі вони були, цікавлять нас”. Так усталилося в нашій класиці й живому народному мовленні, отож нема чого від цього відступати: “Не до пари голубоньці горобець, хоч який він прехороший молодець” (Леонід Глібов). Так само російським висловам что бы не, кто бы ни, где бы ни відповідають українські хоч би що (“Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце, мов хробак...” — Михайло Чабанівський), хоч хто, хоч де (“Хоч хто казатиме — не слухайсь”; “Хоч де будеш, та я тебе знайду” — Словник Бориса Грінченка).

Уживають як не прикро, як не дивно, треба: хоч як прикро, хоч як дивно.

* * *

“Чи тотожні іменники довжина і довгота?”

Вони передають різні значення.

Довжина — протяжність лінії, площини, тіла тощо між двома найвіддаленішими точками; відстань між кінцями чогось: довжина річки, міра довжини. Це також тривалість: довжина літа. Довгота — кут між площиною меридіана певного місця і площиною початкового меридіана. Отже, ці іменники не тотожні.

* * *

“Яка правильна назва міста на Сумщині Ромни?”

Ромен. Отак воно зветься в літописах. У Тараса Шевченка читаємо: “І книжечок з кунштиками в Ромні накупила”. Форму Ромен обстоювали й обстоюють відомі діячі української культури, життя яких пов’язане з цим містом,— Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Білоус та інші. Але в офіційному вжитку чомусь лишається невмотивована множина — Ромни. Замість питомних українських назв Броварі, Лубні користуємося зіпсованими Бровари, Лубни.

* * *

“Чи однакове застосування мають дієслова звинувачувати й обвинувачувати?”

Уживають їх паралельно, проте в судочинстві використовують переважно обвинувачувати, а також похідні обвинувачення, обвинувальний (а не обвинувачувальний).

* * *

“Скільки значень в іменника культурність?”

На відміну від полісемічного культура він виступає тільки в значенні “освіченість, рівень культурного розвитку, властивий комусь”.

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД
 
© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260.
Программа для захвата видео с экрана Bandicam скачать бесплатно на компьютер. . Износостойкие кроссовки найк женские для занятий баскетболом.