Уроки державної мови Уроки державної мови Уроки державної мови
 
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Уже доводилося висловлювати в пресі жаль з приводу того, що з-поміж авторів пісень чомусь оголошують творців не слів, а — віршів (чи не круто звучить: “пісня на вірш”?). Ведучі концертів мовби соромляться називати слова словами (так було споконвік), підносячи пісенні тексти неодмінно до рангу “віршів”. Вірші серед них трапляються, та не в цьому річ. Нагадаю: пісня — це словесно-музичний твір, а не віршово-музичний. Коли ж узяти до уваги, що в багатьох тих текстах поезією і не “пахне”, позаяк часто-густо пишуть їх малограмотні люди...

Шановні пані й панове ведучі у концертних залах, на радіо й телебаченні! Уклінно прошу вас: називайте авторів музики і слів (а не віршів) оголошуваних пісень!

* * *

Морока недовченим мовцям із простеньким російським словом — “открывать”. Більшість знає тільки один український відповідник — “відкривати”, іншими нехтує. А їх чимало: “відтуляти” (завісу), “відчиняти” (двері), “відмикати” (двері й замок), “розгортати” (книжку), “розплющувати” (очі) та навіть “відкорковувати” (пляшку). Варто лише не виривати слово з контексту, і ніяких труднощів не виникне.

Пригадую, в одній редакції, збиткуючись над горе-знавцями, задля сміху казали: “Відчинити пляшку”. А Юрій Ярмиш, автор багатьох книжок для дітей, людина з тонким чуттям гумору, кепкуючи з недолугих мовців, усе піджартовує: “відкоркувати двері”, “закорковано” — замість відчинити двері, зачинено. І це дає свої плоди — відчуваючи підступ у такому абсурді, дехто починає мислити і говорити правильно.

* * *

“Голос України” (№ 8 від 16 січня 2003 року) пише про чоловіка, який “загрожував вчинити низку терактів”. Це не обмовка, не описка (про небажаний збіг однакових приголосних “загрожував вчинити” говорити не будемо) — і такі неточності властиві не тільки “ГУ”. Наші тлумачники не розрізняють відтінків у відтворенні українською російського слова “угрожать”. “Загрожувати” — це становити небезпеку, а в наведеному контексті слід було сказати “погрожував”. Те саме й з іменниками “погроза”, “загроза”. “Погроза” в сучасній літературній мові — обіцянка причинити зло, неприємність; “загроза” — можлива небезпека.

Освічена людина не скаже: “Він надіслав лист із загрозою”, тільки — “з погрозою”. Так само не промовить: “Цілком реальна погроза землетрусу”, а “загроза землетрусу”. Бо “погроза” — це вже землетрус дав про себе знати.

* * *

Укоренилося в сучасному мовленні (до речі, як в українському, так і в російському) хибне вживання слова “форма” у множині — в розумінні спеціального однакового за кольором, кроєм та іншими ознаками одягу для осіб певної категорії — військових, учнів, спортсменів тощо. Наприклад, пишуть і кажуть: “люди у військових формах”, “учні в шкільних формах”, плутаючи, либонь, “форму”, поняття збірне, з “мундиром”, “одностроєм”, котрі мають як однину, так і множину. А також — з іншими значеннями цього слова, де є й множина, й однина, наприклад: обриси, контури предметів (форма (и) многокутника (ків); спосіб здійснення, виявлення будь-якої дії (гостра (і) форма (и) захворювання (нь); пристрій, шаблон, за допомогою якого чомусь надають певних обрисів, вигляду (форма (и) для випікання хліба) тощо. До речі, так само і з граматичними формами. Слід запам’ятати, що “люди у військових формах”, “учні у шкільних формах” — це щось так само неоковирне, мовби “морські хвилі у білих пінах”,

Петро ФЕДОТЮК, спеціально для “Хрещатика”

НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД
 
© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260.
измерительная техника