Пошук  
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Відповідаємо на запитання читачів (III)

“Яке слово переважає в українській мові: трійка чи тройка?”

Поза сумнівом, перевагу має трійка, бо воно виступає в багатьох значеннях. Зокрема в таких: 1. Назва цифри й числа 3. “За двійкою ж завжди йде трійка” (Юрій Яновський). 2. Оцінка успішності учня за п’ятибальною системою, означає “задовільно”. “За хвилину вона встигла розповісти братові, що в школі отримала дві п’ятірки й одну трійку” (Микола Зарудний). 3. Керівна група, комісія тощо з трьох осіб. Директива підпільної трійки. 4. Чоловічий костюм, який складається з піджака, штанів та жилета. 5. Гральна карта з трьома вічками однієї масті. Бубнова трійка. Іменник тройка вживається лише в одному значенні — “троє коней, запряжених поряд в один екіпаж”, та й то паралельно з лексемою трійка.

Є в нашому мовленні й іменник трійця, котрий передає зміст “три особи, те саме, що й троє; три з’єднані разом свічки; триєдине божество — Бог-отець, Бог-син і Бог-дух святий”. Стосовно урочистостей на честь цього божества використовують два варіанти — Трійця і Тройця, а також інші назви: Зелені свята, Зелена неділя. Форма Трійця продуктивніша, ніж Тройця, оскільки більше відповідає фонетичним законам української мови.

* * *

“Чи є нормативною форма папера в родовому відмінку однини? Чи можна закінчення -а та -у в цьому слові вважати паралельними?”

У значенні “матеріал для письма або друку” в родовому відмінку однини утворюється форма паперу. “Поліграфічний комбінат закупив сорок рулонів паперу”. А в розумінні “документ” цей іменник у родовому відмінку набирає форми папера. “Папера з підписом директора і печаткою я ще не одержав”.

Отож не можна сказати, що то паралельні закінчення, навпаки, вони виконують змістороздільнювальну роль.

* * *

“Дуже добре, що “Уроки...” порушують таку важливу тему, як лексичні запозичення з інших мов. Мене, приміром, цікавлять так звані тюркізми. Чи не могли б розповісти про них?”

Будь ласка. У підручнику “Сучасна українська літературна мова” наголошується, що засвоєння їх у нас почалося ще в дописемні часи. Слова цього генетичного різновиду називають предмети побуту і домашнього господарства (аркан, батіг, казан, капкан, таз, тапчан, торба), речі й поняття, пов’язані з військовою справою (кинджал, кайдани, орда, осаул, отаман, сагайдак), осіб різних соціальних груп (бурлака, гайдамака, козак, султан, хан, чабан, чумак), фінансово-економічні поняття (аршин, базар, кабала, ярлик), тварин, птахів, риб (баран, беркут, бугай, кабан, сазан, судак), продукти харчування (балик, ковбаса, кумис, лапша, халва), предмети одягу і взуття (башлик, каптан, халат, чалма) тощо. На особливу увагу заслуговують власні назви тюркського походження, поширені у степовій і пристеповій зонах України. Так, у Причорномор’ї та Приазов’ї цими словами пойменовано багато великих і малих річок, інших водних об’єктів, а також населених пунктів. На відповідних територіях протягом тривалого історичного періоду перебували численні тюркомовні племена. Для прикладу можна навести назви річок Тилігул, Чичиклія, Бакшала, Висунь, Громоклія, Саксагань, Самара, Кальміус, Айдар.

* * *

“Заборонений чи заборонено?”

Ці слова одразу нагадують написи в тих установах, де нас, наприклад, попереджають: стороннім вхід заборонено. Граматика дозволяє також інший варіант: стороннім вхід заборонений. Тільки форма на -но вживається у сполученні з інфінітивом дієслова: палити заборонено, входити заборонено.

Очевидно, в дієприкметниковій формі на -но закладено більшу офіційність і категоричність, чого й потребує конкретна ситуація.

* * *

“Дай Бог чи дай Боже?”

За радянських часів на догоду політичним комбінаціям руйнувалася ціла мікросистема нашої мови. І все це робилося непомітно для пересічного громадянина, з уст якого сьогодні можемо почути дуже давнє українське побажання, але вже без форми кличного відмінка: дай Бог вам здоров’я! (замість Боже). Звертання у формі кличного відмінка мало залишатися хіба що в писемних пам’ятках та у фольклорних творах. І це називалося зближенням та взаємозбагаченням. Адже в російському мовленні кличної форми вже нема. Отож правильно: дай Боже вам здоров’я!

* * *

“Мойого чи мого?”

Форми родового та давального відмінків присвійних займенників мойого, твойого, свойого, мойому, твойому, свойому належать до просторічних. Їхніми літературними відповідниками виступають мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Присвійні займенники чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини мають варіанти: (на) моєму — (на) моїм, (на) твоєму — (на) твоїм, (на) своєму — (на) своїм, (на) нашому — (на) нашім, (на) вашому — (на) вашім. Частіше вживаються перші з наведених паралельних форм, а в науковому та офіційно-діловому стилях вони є єдино допустимими. Нерідко в реченнях присвійний займенник свій зайвий: “Я веду свій щоденник уже кілька років”, “Свою відпустку Микола провів у Карпатах”. Тут можна без шкоди для змісту обійтися без свій.

* * *

“Яка семантична відмінність у дієслів засуджувати й осуджувати?”

Засуджувати — 1. Визнаючи особу винною, встановлювати їй якусь міру покарання. “Через два тижні суд засудив Сергія Петровича Боровика до двох років ув’язнення” (Вадим Собко). 2. Негативно ставитися до когось, чогось. “Наталя почервоніла, опустила очі, щоб не бачити похмурого обличчя Остапчука, його іронічного погляду, що засуджував її легковажність, гарячковість, різкість” (Семен Журахович).

Осуджувати — 1. Висловлювати невдоволення чиїмись діями, вчинками. “З ним можна не погоджуватися чи осудити його, але відмовитися від нього не можна” (Михайло Томчаній).

2. Неславити, поширювати погані думки, чутки про людину чи групу людей. “З ніг до голови осудили” (Матвій Номис).

Таким чином, в обох дієсловах багато спільного в значенні, а розрізняються вони відтінками.

НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

META - украинская поисковая система Украинский портАл Старт Украина

Tata-2004
...