Уроки державної мови Уроки державної мови Уроки державної мови
 
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Чоловічий рід жіночих професій

“Хочу підказати для “Уроків державної мови” таку тему. Якось я прочитала вірш Сергія Михалкова “А що у вас?”:

... наша мама Отправляется в полет,

Потому что наша мама

Называется пилот.

С лесенки ответил Вова:

— Мама — летчик?

Что ж такого!

Вот у Коли, например,

Мама — милиционер.

А у Толи и у Веры

Обе мамы — инженеры.

А у Левы мама — повар...

і замислилася над дивним явищем, на яке раніше не звертала уваги: словами чоловічого роду пілот, льотчик, міліціонер, інженер, кухар діти називають мам, тобто жінок.Чим це пояснюється? І чому й зараз можна прочитати чи почути: перед мікрофоном журналіст Ніна Степанчук, у видавництві працює редактором Галина Майорська, на обговоренні свого роману виступила автор Раїса Іванченко, хоча є жіночі відповідники цих слів — позначень професій і занять.

Більше того, навіть 8 Березня деякі керівники в своїх наказах виносять подяку касиру, продавцеві, ліфтеру такій-то.Чи не пахне тут дискримінацією нашої статі? Напишіть про все це в “Уроках...”

З повагою — Любов Антонівна Ракіна, Київ, працюю вчителькою (не вчителем) у середній школі”.

З вашого дозволу, шановна Любов Антонівно, почну також з літературного прикладу. В “Юрті Ворона” Івана Єфремова мені запам’ятався діалог старого робітника Фоміна з геологом Александровим.

“Фомін насупився, зітхнув і, щоб перевести розмову, запитав:

— Дружина ваша, вона теж геологом працює?

— Так,— усміхнувся Александров,— справжня геологиня!

— Як це ви сказали — геологиня? — перепитав Фомін.

— То я навчився називати від студентів. Мені подобається, і, здається, так правильніше.

— Чому правильніше?

— Та тому, що в царські часи у жінок не було професій, і всі спеціальності називалися в чоловічому роді, для чоловіків. Для жінок же залишалися найнепрестижніші, я вважаю, напівпрезирливі: курсистка, машиністка, медичка. І досі ми старими пережитками дихаємо, кажемо: лікар, геолог, інженер, агроном. Жінок-фахівців майже стільки ж, як і чоловіків, і виходить мовна нісенітниця: агроном пішла в поле, лікар зробила операцію. Або доводиться додавати: жінка-лікар, жінка-геолог. Наче спеціаліст другого сорту, чи що...”

Александров багато в чому має рацію. Але не треба забувати, що поміж іменниками — назвами професій, звань, посад — трапляються такі, в яких чоловічий рід начебто й не обумовлений статтю. Адже, коли говоримо “потрібен соціолог”, усім зрозуміло, що йдеться не обов’язково про чоловіка. Ми давно звикли до такої граматичної умовності.

Важливо знати й особливості того типу мовлення, в якому це слово переважно вживається,— наукового та ділового функціональних стилів.Чим далі воно від цих сфер і ближче до побутової, тим імовірніша його, сказати б, жіноча відповідність, і навпаки.

У міру набуття чоловічих спеціальностей представницями прекрасної половини людства з’явилися: бандуристка, організаторка, лікарка, доповідачка та інші. Цей продуктивний процес триває. Слова авторка, вчителька, аспірантка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка, дописувачка та інші, зафіксовані в словниках, цілком нормативні. От і треба ними користуватися, а не вдаватися в розповіді про жінок до лексем журналіст, редактор, автор, як справедливо ви пишете, пані Ракіна. Бо такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслюється не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення.

Проте для низки слів, зокрема академік, педагог, міністр, ректор, президент, кандидат, онколог, енергетик та інших, немає і, мабуть, не буде жіночих відповідників через уже зазначену причину. А щодо чоловічої форми касир, продавець, ліфтер в офіційних, урочистих привітаннях жінкам на їхнє свято, то вона цілком прийнятна (і навіть законна) в такому випадку.

Дехто висловлює міркування, що, наприклад, лексему поет (коли мовиться про жінок) слід застосовувати до майстрів слова, а поетеса — до пересічних митців. Погодитися з цим важко. Славетна поетеса античного світу Сапфо (VII—VІ ст. до н. е.) не втрачала в славі через те, що греки звали її не пойетес (поет), а пойетріа (поетеса). Та й в українській мові слова поетеса, поетка означають “жінка, що пише вірші”. А вимір її таланту виражається епітетами геніальна, велика, видатна, відома, знана та іншими. “Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі” (Леся Українка).

І ще. Ось ви заходите в школу, відчиняєте двері кабінету директора, а там за столом — жінка. І хоча є слова директорша, директорка, директриса, ви називаєте її лексемою чоловічого роду — директор, бо ті назви здаються вам грубими, образливими. Як і редактриса, критикеса. А утворіть жіночий рід професій пілот, електрик, вівчар, водій. Спробували? Отож-бо. Не все так просто.

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

 
НАЗАД | ЗМІСТ | ВПЕРЕД

© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260. E-mail: info@kreschatic.kiev.ua

Продажа рольставен. Хорошие рольставни на окна накладные на проем www.mosrolstavni.ru