Уроки державної мови Уроки державної мови Уроки державної мови
 
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Дякувати кого чи дякувати кому ?

Надзвичайно чутливий до мови, вразливий на мовні похибки і невтомний у кваліфікованих порадах та роз’ясненнях був письменник Борис Антоненко-Давидович. Свої численні статті на ці теми він зібрав у книжці “Як ми говоримо”, що витримала кілька видань і актуальна сьогодні.

Традицію такого консультування підхопив і продовжує відомий мовознавець Олександр Пономарів, виступаючи в пресі з мовностилістичними порадами. А щойно в київському видавництві “Либідь” побачила світ його книжка “Культура слова”, яка системно охоплює всі аспекти мовлення — від вимови до синтаксису.

Тож послухаймо Олександра Пономаріва:

— Не одне десятиліття нас переконували, що в “Союзі незламнім республіки вільні” досягли всіх можливих вершин, серед них і вершин культури взагалі та культури мови зокрема. Справді, українська мова теоретично має чітко вироблені літературні норми, розвинені функціональні стилі. Проте яка ж далека теорія від практики! Усім відомо, що треба дякувати кому, а тим часом дякують кого. Немає сумніву, що перемогу здобувають, а в усному мовленні (і в неофіційному, а ще частіше в офіційному) перемогу чомусь одержують, як гроші.

Мовні недоладності трапляються навіть у важливих державних документах. В ухваленій у червні 1996 року Конституції України вжите стилістично невправне тавтологічне словосполучення забезпечення безпеки (цього можна було б уникнути, написавши гарантування безпеки). Там же читаємо: “Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя” (правильніше буде “бере безпосередню участь”). Не дуже привабливий образ України створюють урядовці, які або розмовляють мовою колишньої метрополії (також далекою від її літературних норм), або використовують ламану українську: миротворницькі (замість миротворчі) сили, Міністерство іноземних (замість закордонних) справ, казначейство замість державна скарбниця, нам є чому (треба чого) повчитися тощо.

Щедро постачає цілу Українську соборну державу “суржиком” Верховна Рада, яка, власне, ще нічого не зробила для впровадження Закону про державність української мови. Більше половини депутатів не хочуть розмовляти нею, відверто демонструють зневагу до цього законодавчого акту. У найвищому органі законодавчої влади договори заключаються, оголошується наступний порядок денний тощо замість нормальних висловів договори укладаються, оголошується такий порядок денний.

Не бракує джерел “суржику” й поза Верховною Радою. З публічних виступів діячів нашої культури й науки можна довідатися, що вони приймають активну участь (замість беруть участь) у творенні української держави. З екранів телевізорів розповідають про передвиборчу компанію (замість кампанію) в тій чи тій області України. З радіопередач чуємо про важке матеріальне положення (замість становище) пенсіонерів. В одній із них (на медичну тему) прозвучала така порада: “Треба негайно прийняти міри, щоб попередити розповсюдження інфекції”. А відповідно до лексично-фразеологічних норм української мови вона мала б звучати так: “Треба негайно вжити заходів, щоб запобігти поширенню інфекції”.

У багатьох фразеологічних зворотах замість слів із конкретним значенням одержати й отримати вживані абстрактніші лексеми дістати, набути, здобути. Не отримати (одержати) освіту, досвід, виправдання, як пишуть у засобах масової інформації, а здобути освіту, набути досвіду, дістати (знайти) виправдання.

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

 
НАЗАД | ЗМІСТ | ВПЕРЕД

© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260. E-mail: info@kreschatic.kiev.ua