Пошук  
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Відповідаємо на запитання читачів (V)

“Чому дедалі рідше вживають у нас слово значимий?”

У радянські часи витиснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призвело, писав академік Іван Дзюба, до нехтування її функціональних можливостей, до завмирання багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. З другого боку, втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють нашу мову унікальності, небезпечно зменшують її конкурентоздатність у публічному й приватному мовленні.

Тому утворення із “запозиченим” суфіксом — им (-ий) — значимий, любимий і т. ін.— сприймаються нині як порушення граматичної норми. Відчуття системних зв’язків у мові сприяло поширенню інших форм з таким самим значенням: значущий, улюблений. І закономірно надають перевагу, скажімо, словосполученням значущий результат (а не значимий результат), значуща подія, улюблена книжка (а не любима книжка), улюблений кіноактор, улюблена справа тощо.

* * *

“Чим розрізняються форми вищого ступеня порівняння в українській та російській мовах?”

У російській такі форми поєднуються з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі сполучником чем (это дерево толще, чем то). В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) чи зі сполучником (ніж, як). “І дівчата... які бойові були! Навіть за хлопців міцніші!” (Валер’ян Підмогильний), “— Ви молодші, ніж я”.— А ви сильніші від мене” (Богдан Лепкий).

Найуживанішими є стилістично нейтральні побудови з прийменником від і сполучником ніж. Поєднання вищого ступеня порівняння з прийменниками за і проти властиве розмовному мовленню. Науковим та офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з. У творах письменників минулого вищий ступінь порівняння також сполучався з прийменником над: “Чи може що кращого бути Над небо, задивлене в море?” (Богдан Лепкий). Тепер такі конструкції архаїчні.

* * *

“Чи взаємозамінні дієслова упадати й доглядати?”

Як зазначав Борис Антоненко-Давидович, для українських слів залицятися (до кого), упадати (коло когось), доглядати (когось), ходити (біля когось) є російські відповідники ухаживать, смотреть, присматривать. Утім, ухаживать може відповідати кожному з наведених наших дієслів, зате не кожне з них виступатиме йому відповідником. Якщо, приміром, цілком природно по-українському звучать фрази “Що то за дівчина була, до котрої ти тут залицявся?” (Іван Франко) або “Чоловіка стрінула... як ластівка, впадала й покірно лащилася до нього...” (Іван Ле), то ніяк не можна сказати: “Хворий перебував у тяжкому стані, й тому біля нього треба було упадати”.

Дієслова залицятися, упадати належать до семантичної групи, об’єднаної поняттям кохання чи симпатії. А коли йдеться про догляд дітей, людини, яка опинилася в безпорадному стані, або хворого, тоді слід користуватися словами доглядати, ходити: “А Оришка — стара вже, нездужала,— тільки й того, що доглядає дитину...” (Панас Мирний); “Циганка взяла Остапа під свою опіку. Вона ходила коло нього, варила йому зілля” (Михайло Коцюбинський). Забуваючи про ці слова, дехто з мовців часом удається до російського ухаживать, нашвидку переробивши його на український кшталт: “Мати вже два тижні хворіє, і, крім мене, нема кому за нею вхажувати”,— замість правильного “нема кому доглядати її” чи “нема кому ходити коло неї”.

Отже, замінювати лексеми упадати й доглядати одна одною не можна.

* * *

“Як краще сказати — прокидатися чи просипатися?”

Прокидатися — пробуджуватися. “Вночі прокидаюсь, сідаю на ліжко й напружено слухаю” (Михайло Коцюбинський), “Спав (Котигорошко) день, спав ніч, прокидається — прив’язаний” (з казки). Паралельно з цим дієсловом у творах класиків виступають лексеми просипатися, просинатися. “Од сну просипалися люди, виходили з хат здивовані й слухали пісню, що живою силою вривалася з яру на хутір” (Степан Васильченко), “Другого дня Лукина проснулась раненько-раненько” (Іван Нечуй-Левицький).

Однак у сучасній українській літературній мові переважає вживання дієслова прокидатися над просипатися і просинатися, хоча кожному з них притаманний значеннєвий відтінок.

* * *

“У яких випадках уживають іменник презентація, а в яких — репрезентація?”

Цими лексемами нерідко послуговуються наші ЗМІ, на них можна натрапити в різних текстах, та й у розмові чуємо презентація нової збірки лірики чи томика прози, презентація виставки, гімназії, клубу і навіть конференції. Ще не так давно в одинадцятитомному Словникові української мови модне іншомовне слово тлумачилося тільки як фінансовий термін “пред’явлення грошового документа до виплати”, а презентант — як його пред’явник. Обидва іменники споріднені з латинським praesento — “передаю, вручаю”, звідси й відоме презент — “подарунок”. Згодом слово презентація розширило сполучуваність з іменниковими назвами, позначаючи разом святкову подію, урочисте відкриття, представлення чогось. Через презентацію широко інформують про певне явище, факт. Найчастіша сполучуваність: відбулася (відбудеться) презентація. Отож презентація не має зв’язку з презентувати — “дарувати”, “підносити подарунки”. Але виявляє його з репрезентувати — “представляти”, з репрезентація — “представництво”. Вони споріднені з латинським representatio — “наочне зображення”.

Очевидно, під впливом поширених тепер презентацій плутають дієслова і замість репрезентувати (представляти) ставлять іноді презентувати: “Творчість художника презентувала тогочасне образотворче мистецтво” (з газети). Правильно: газета репрезентує інтереси дебютантів, гідно репрезентувати свою країну. Частіше це дієслово потребує після себе знахідного відмінка (кого, що), але подібно до представляти (кого-що, кому-чому) вживається також із давальним.

НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

META - украинская поисковая система Украинский портАл Старт Украина

Tata-2004
...