Відповідаємо на запитання читачів (VI)

“Читаєш і чуєш: молода дівчина, старенький дідусь. А хіба це правильно?”

— Звичайно, ні. Не буває дівчини літнього віку. Ось і в 11-томному академічному Словнику української мови наголошується, що то ще неодружена особа. Тож треба казати і писати дівчина, не вдаючись до означень. Так само прикметник зайвий у висловах старенький дідусь, старенька бабуся. Правильно: дідусь, бабуся.

“Які прислівники, на вашу думку, бажано б ширше використовувати в мовленні?”

Українські засоби масової інформації чомусь майже не вживають повновагих прислівників, котрі, буває, конденсують у собі цілі речення, як от: намарно, навдивовижу, мерщій, навмання, спересердя, знетями, небавом, навідліг, впроглиб, смеркома, всуціль, живосилом, ницьма, наздогад, допевне, достоту, доконче, притьма, геть-чисто, долілиць, крадькома, навперейми, наосліп, чи й простіші, похватніші: вдосталь, вкрай, навзаєм, обіруч, нашвидкуруч, надмір, відмалку, замолоду, несамохіть, силоміць, оповесні, чи й такі сполучення, як над силу, над усе, понад те (чуємо лише: більше того), без упину, до крихти, без ліку, до решти, у сто крат тощо, хоча, слава Богу, трапляються до вподоби, до снаги, віч-на-віч, на вагу...

“Як пояснити такий різнобій: Будинок учителя, але Будинок учених, День будівельника, але День працівників освіти?”

У назвах установ і свят уживання форм однини (в узагальненому значенні) чи множини визначається традицією. Запам’ятайте словосполучення, в яких використовують різні форми числа (за навчальним посібником “Стилістика ділової мови”).

“Чи слід ставити кому перед або в реченні: “У нашій школі учні займаються спортом або відвідують гуртки художньої самодіяльності”?

Тут сполучник або з’єднує два однорідних члени (присудки займаються та відвідують) і виступає з розділовим значенням. А якщо єднальний чи розділовий сполучник стоїть між однорідними членами речення і вжитий один раз, то кома перед ним не потрібна. Коли або повторюється двічі чи й більше разів, то кома перед другим з них і подальшими ставиться. “Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку чи деінде” (Михайло Коцюбинський).

“При одній думці чи на саму думку?”

Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку з прийменником про, може мати два значення: “Вони говорили про мене”, тобто мовилося про мою особу, і “Про мене, що вони там собі говорять”, цебто мені байдуже, однаково, про що там ідеться.

Цей займенник та присвійні мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам по-моему, по-нашему. “А на мене,— кажу,— то я б із малою дитиною розмовляла” (Марко Вовчок), “Не вийде, пане ляше, на ваше” (приказка).

Варто запам’ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку — на саму згадку, на саму думку: “Сухі губи в Маланки стиснулись од болю на саму згадку” (Михайло Коцюбинський),— замість якого іноді помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці. Означальний займенник усе, поставлений у місцевому відмінку, з прийменником по становить образний вислів по всьому, рівнозначний зворотам кінець усьому, з усім покінчено: “А тепер уже по всьому. Тепер я спокійна” (Іван Франко).

“Знає чи зна, слухає чи слуха?”

Тільки в художньому мовленні можливе вживання дієслівної форми 3-ї особи однини типу зна, дума, співа, слуха замість нормативних знає, думає, співає, слухає.

“У краї чи в краю?”

Залежить це часто від наголосу в слові. У ненаголошеній позиції маємо закінчення - і (-ї), в наголошеній - у (-ю): у димі й у диму, у раї і в раю.

Однак утворюються такі співвідносні пари не від усіх односкладових іменників, зазначають лінгвісти. Мова узвичаїла за більшістю з них закінчення - і (-ї), за деякими - у (-ю): у лісі, у світі, в шумі, в дзьобі, у творі, але в снігу, на шляху. Між цими рядами усталених відмінкових форм перебуває група іменників, що допускає (залежно від наголосу) обидва закінчення. При цьому на вибір закінчення (флексії) можуть впливати прислівникова функція прийменниково-відмінкової форми чи, навпаки, її “предметний характер”. У першому випадку форма тяжіє до закінчення - у (-ю): на борту корабля, живемо з людьми в ладу.

Порівняймо форми з флексією - і, в яких відчувається предметність: на високому борті вантажівки, в музичному ладі. Зазначимо, що межа такого розподілу варіантів дуже умовна. Тому і прислівникові форми, і ті, що передають предметність, можуть мати в сучасній літературній мові обидва закінчення, наприклад: сад у цвіті (у цвіту), в першому ряді (ряду), в рідному краї (в краю).

“Чи потрібна кома в реченні “Воля, виборена народом”?

У цьому реченні кому можна ставити і не ставити. Якщо розглядати його як просте двоскладне, то підмет у ньому буде воля, присудок виборена. А між підметом і присудком кому не ставлять. Коли ж його вважати за односкладне, то тут виборена — означення, що входить до дієприкметникового звороту, який стоїть після означуваного іменника. Такий зворот завжди відокремлюється.

НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД