Пошук  
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Відповідаємо на запитання читачів (VI)

“Читаєш і чуєш: молода дівчина, старенький дідусь. А хіба це правильно?”

— Звичайно, ні. Не буває дівчини літнього віку. Ось і в 11-томному академічному Словнику української мови наголошується, що то ще неодружена особа. Тож треба казати і писати дівчина, не вдаючись до означень. Так само прикметник зайвий у висловах старенький дідусь, старенька бабуся. Правильно: дідусь, бабуся.

* * *

“Які прислівники, на вашу думку, бажано б ширше використовувати в мовленні?”

Українські засоби масової інформації чомусь майже не вживають повновагих прислівників, котрі, буває, конденсують у собі цілі речення, як от: намарно, навдивовижу, мерщій, навмання, спересердя, знетями, небавом, навідліг, впроглиб, смеркома, всуціль, живосилом, ницьма, наздогад, допевне, достоту, доконче, притьма, геть-чисто, долілиць, крадькома, навперейми, наосліп, чи й простіші, похватніші: вдосталь, вкрай, навзаєм, обіруч, нашвидкуруч, надмір, відмалку, замолоду, несамохіть, силоміць, оповесні, чи й такі сполучення, як над силу, над усе, понад те (чуємо лише: більше того), без упину, до крихти, без ліку, до решти, у сто крат тощо, хоча, слава Богу, трапляються до вподоби, до снаги, віч-на-віч, на вагу...

* * *

“Як пояснити такий різнобій: Будинок учителя, але Будинок учених, День будівельника, але День працівників освіти?”

У назвах установ і свят уживання форм однини (в узагальненому значенні) чи множини визначається традицією. Запам’ятайте словосполучення, в яких використовують різні форми числа (за навчальним посібником “Стилістика ділової мови”).

* * *

“Чи слід ставити кому перед або в реченні: “У нашій школі учні займаються спортом або відвідують гуртки художньої самодіяльності”?

Тут сполучник або з’єднує два однорідних члени (присудки займаються та відвідують) і виступає з розділовим значенням. А якщо єднальний чи розділовий сполучник стоїть між однорідними членами речення і вжитий один раз, то кома перед ним не потрібна. Коли або повторюється двічі чи й більше разів, то кома перед другим з них і подальшими ставиться. “Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку чи деінде” (Михайло Коцюбинський).

* * *

“При одній думці чи на саму думку?”

Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку з прийменником про, може мати два значення: “Вони говорили про мене”, тобто мовилося про мою особу, і “Про мене, що вони там собі говорять”, цебто мені байдуже, однаково, про що там ідеться.

Цей займенник та присвійні мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам по-моему, по-нашему. “А на мене,— кажу,— то я б із малою дитиною розмовляла” (Марко Вовчок), “Не вийде, пане ляше, на ваше” (приказка).

Варто запам’ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку — на саму згадку, на саму думку: “Сухі губи в Маланки стиснулись од болю на саму згадку” (Михайло Коцюбинський),— замість якого іноді помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці. Означальний займенник усе, поставлений у місцевому відмінку, з прийменником по становить образний вислів по всьому, рівнозначний зворотам кінець усьому, з усім покінчено: “А тепер уже по всьому. Тепер я спокійна” (Іван Франко).

* * *

“Знає чи зна, слухає чи слуха?”

Тільки в художньому мовленні можливе вживання дієслівної форми 3-ї особи однини типу зна, дума, співа, слуха замість нормативних знає, думає, співає, слухає.

* * *

“У краї чи в краю?”

Залежить це часто від наголосу в слові. У ненаголошеній позиції маємо закінчення - і (-ї), в наголошеній - у (-ю): у димі й у диму, у раї і в раю.

Однак утворюються такі співвідносні пари не від усіх односкладових іменників, зазначають лінгвісти. Мова узвичаїла за більшістю з них закінчення - і (-ї), за деякими - у (-ю): у лісі, у світі, в шумі, в дзьобі, у творі, але в снігу, на шляху. Між цими рядами усталених відмінкових форм перебуває група іменників, що допускає (залежно від наголосу) обидва закінчення. При цьому на вибір закінчення (флексії) можуть впливати прислівникова функція прийменниково-відмінкової форми чи, навпаки, її “предметний характер”. У першому випадку форма тяжіє до закінчення - у (-ю): на борту корабля, живемо з людьми в ладу.

Порівняймо форми з флексією - і, в яких відчувається предметність: на високому борті вантажівки, в музичному ладі. Зазначимо, що межа такого розподілу варіантів дуже умовна. Тому і прислівникові форми, і ті, що передають предметність, можуть мати в сучасній літературній мові обидва закінчення, наприклад: сад у цвіті (у цвіту), в першому ряді (ряду), в рідному краї (в краю).

* * *

“Чи потрібна кома в реченні “Воля, виборена народом”?

У цьому реченні кому можна ставити і не ставити. Якщо розглядати його як просте двоскладне, то підмет у ньому буде воля, присудок виборена. А між підметом і присудком кому не ставлять. Коли ж його вважати за односкладне, то тут виборена — означення, що входить до дієприкметникового звороту, який стоїть після означуваного іменника. Такий зворот завжди відокремлюється.

Форма однини

Форма множини

Будинок книги

Будинок подарунків

Будинок актора

Будинок композиторів

Будинок моряка

Будинок літераторів

Будинок студента

Будинок офіцерів

Будинок учителя

Будинок учених

День будівельника

День працівників архівних установ

День енергетика

День працівників легкої промисловості

День журналіста

День працівників освіти

НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

META - украинская поисковая система Украинский портАл Старт Украина

Tata-2004
...