Уроки державної мови Уроки державної мови Уроки державної мови
 
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Як вітатися і прощатися

“Сам я людина молода. Мої ровесники вітаються і прощаються так: Привіт! Пока! Це панібратство юних, яке з часом зникає. А як у таких випадках треба звертатися один до одного з погляду народних традицій?

Анатолій Пономаренко, інженер”.

 

Раніше (та й тепер у селах) українці, коли заходили до когось, то казали: “Здрастуйте вам у хату”, а залишаючи оселю, неодмінно промовляли на прощання: “Бувайте здорові”. Чемно здоровкалися і на вулиці, чоловіки навіть знімали головний убір.

Форми вітання і прощання усталилися в нашій мові давно, і їх не варто модернізувати без потреби. Це Доброго ранку! Добрий день! (Добридень!); Добрий вечір! (Добривечір!); На добраніч! Добраніч! До побачення!

“По тролейбусу ходить кондуктор і раз по раз нагадує пасажирам: “Оплатіть за проїзд!” Мені здається, що ця фраза якась граматично невдала. Чи, може, я помиляюся?

Василь Майорчук, службовець”.

Ні, пане Василю, не помиляєтеся. Хоч дієслова оплачувати і платити синонімічні в значенні “вносити плату за щось”, однак вони різняться керованими формами іменників, які не слід плутати. Конкретніше: перше з цих слів звичайно поєднується з безприйменниковим знахідним відмінком, а при другому вживається прийменниково-відмінкова форма за плюс знахідний відмінок. Порівняймо: “Фірма вчасно оплачує рахунки” (з газети), “Біля собору цього дня знову з’явилися ті, що їм за висоту не платять” (Олесь Гончар). Отже, слід казати і писати: оплачувати проїзд, але платити за проїзд.

“Розгортаю словник, читаю: рахувати — називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму. Вмикаю телевізор, чую у виступах депутатів (та хіба тільки в їхніх?): “Я рахую, що так робити не можна”, “Рахую за необхідне вам нагадати...” Виходить, що й такий зміст є в цього дієслова?

Ольга Друзенко, домогосподарка”.

Рахувати має вживатися тільки в прямому значенні. А для вираження поняття “мати свою думку; давати якусь оцінку” годиться інше слово — вважати. Тож правильно буде: “Я вважаю, що так чинити не можна”, “Вважаю за потрібне вам нагадати...”

“Відомо, що українське слово нежить відповідає російському насморк. Але якого ж воно роду? Наче жіночого...

Павло Бабенко, автомобіліст з Дарниці”.

От і не вгадали. Чоловічого. Тому в реченні, яке ви навели як приклад у своєму листі: “Хворий купував ліки, аби швидше вилікуватися від нежиті”, слід виправити на нежитю. Принагідно скажемо, що в нашій мові на відміну від російської слово біль також чоловічого роду: “Чужий біль нікому не болить” (прислів’я). Неправильними є сполучення гостра біль, зубна біль, треба гострий біль, зубний біль.

Інша річ, коли цей іменник позначає білі нитки, тобто є відповідником російському бель. Тоді він буде жіночого роду: “Під вербою над водою Катерина біль білила...” (Словник Бориса Грінченка).

Деякі іменники в літературній мові належать до одного роду, а в розмовній чи діалектній — до іншого: санаторій і санаторія, клавіш і клавіша. Іменник фальш у чоловічому роді чергується з формою жіночого роду: “Фальш у її голосі різав Ярині слух” (Олекса Десняк); “Арсенова душа не виносила брехні й фальші” (Любомир Дмитерко). Хоч категорія чоловічого роду для слова фальш старша за категорію жіночого, проте ця друга витискає з сучасної української мови першу. Якому роду надавати перевагу в цих іменниках, залежить від характеру тексту: ділова мова, пряма мова в художньому творі чи стилізація під народну говірку.

“Мені думалося, що слова згідний і згодний — це одне й те ж саме, а кажуть, що змістово вони різні. Будь ласка, поясніть.

Марія Шандренко, вихователька дитсадка.”

Ці лексеми збігаються в значенні “який дає, виявляє згоду”. “Я не згідна з тим, що для розуміння чиїх-небудь віршів треба знати життєпис автора” (Леся Українка), “Наш воротар лише мовчки потакував — ми були згодні на все” (Юрій Яновський).

Тільки згідний уживається в значенні “відповідний до чого-небудь”. Згідна з оригіналом копія. Згідна з наказом (відповідна до наказу) дія.

Тільки згодний — солідарний з чим-небудь у чомусь. “Дівчина була цілком згодна з товаришками, але не знала, як вийти з цього становища” (з газети).

До речі, таких слів, які в чомусь семантично тотожні, а в чомусь відмінні, в українській мові багато. Візьмімо погіршання і погіршення. Різняться вони відтінками. Погіршання (від погіршати) означає “змінитися на гірше”. Погіршання стану здоров’я. Погіршення (від погіршити) виражає поняття “робити що-небудь гіршим за якостями, ознаками, властивостями”. Погіршення випікання хліба.

Або ось прикметники одинокий — одиночний — поодинокий. Спільне значення в них — “який не зливається з іншими, ізольований від інших”. Тільки одинокий — такий, що не має сім’ї, самотній. “Ой як важко було одинокій” (Юрій Збанацький). Тільки одиночний — розрахований на одного. Одиночний номер у готелі. Тільки поодинокий — який не часто трапляється.

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

 
НАЗАД | ЗМІСТ | ВПЕРЕД

© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260. E-mail: info@kreschatic.kiev.ua