Уроки державної мови Уроки державної мови Уроки державної мови
 
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Звідки ти, ім’я?

“Як вас звати?” — “Сергій. А вас?” — “Ярослав. А вас?” — “Наталя”... Кожен з нас, певне, знає, як правильно писати своє ім’я, імена родичів і друзів, як утворюються форми по батькові тощо. Коротше кажучи, ознайомлений з практичним життям цих наймень в українській мові. Але чи багатьом відомі походження, значення, історія власних імен, що записані в наших паспортах?

Традиція давати людині ймення ведеться з сивої давнини, мабуть, відтоді, коли земляни навчилися спілкуватися між собою. У різних народів є свої принципи називання дітей. Східні слов’яни на час виникнення Київської Русі мали досить розгалужену систему особових імен. За довідником “Культура української мови”, своїх чад найменовували самі батьки на підставі різних ознак немовляти, його поведінки, пори та обставин народження. Тому нерідко траплялися імена Балуш (“пустун”), Мал (“малий”), Рудак (“рудий”), Безсон, Буян, Мовчан, Плакса і т. ін. Довгоочікуваного сина називали Ждан, Бажен (“жданий, бажаний”), небажаного, нечаяного — Неждан, Нечай. Імена Весна, Зима, Політко, Субота і под. вказували на час народження, а Одинець, Третяк, Четвертак, Семик, Дев’ятко — на те, якою за черговістю появи на світ була дитина в сім’ї.

Певна частина власних імен пов’язувалася з марновірствами та закликаннями. Так, імення Ведмідь, Лев, Сокіл давали дітям, щоб відлякувати злих духів, а Крив, Некрас, Нехорошко, Хвороща, Худяк — аби не привернути уваги нечистої сили, яка могла нашкодити малюкові чи забрати його до себе. Деякі батьки вірили, що коли дитину назвати негарним ім’ям, то вийде навпаки: вона виросте красивою, мужньою. Хлопчики Вовк, Зубр чи Орел неодмінно будуть сильними й витривалими, а Заєць і Білка — прудкими та моторними.

Споконвічно слов’янськими вважалися такі чоловічі наймення, як Добрило, Гостило, Гатило, Вишата, Милята, Путята, Славята, Милоніг, Переніг, жіночі Доброніга, Злата, Лада, Милуша, що також уживалися тоді.

Як відомо, перші київські князі мали варязькі імена, пристосовані до давньоруської фонетики: Аскольд (Оскольд), Дір (Дир), Рюрик (від Хрьорекр — “могутній славою, славний”), Олег (від Гельг, Хельг — “освячений, посвячений”), Ігор (від Інгвар, тобто Інг — “молодий, юний” плюс вар — “військова сила, військо”), Ольга (від Гельга, Хельга — “свята”). Та, починаючи від Святослава Ігоревича (Хороброго), в племінних вождів і давньоруських князів ІХ—ХІ сторіч були вже милозвучні слов’янські ймення, переважно складні, з другою частиною на -волод, -мир, -полк, - слав, з якими пов’язуються поняття володіння, миру (всесвіту і стану спокою, не війни), слави: Всеволод, Володимир, Остромир, Ратемир, Судомир, Творимир, Тихомир, Святополк, Ярополк, Володислав, Всеслав, В’ячеслав, Ізяслав, Милослав, Мирослав, Мстистав, Радослав, Ростислав, Святослав, Ярослав та ін.

Серед найпоширеніших давньоруських жіночих князівських імен були Верхуслава, Горислава, Гремислава, Звенислава, Предислава (Предслава), Сбислава, Святослава тощо. Про їхню популярність свідчить, наприклад, те, що Володимир Великий, розгромивши полоцького князя Рогволода й узявши собі за дружину його дочку Рогніду, змінив її ім’я, назвавши Гориславою.

У складі сучасних власних імен людей дослідники виділяють кілька шарів. Це давньоруські Борислав (скорочене Борис), Вадим, Гліб, уже названі вище Володимир, Всеволод, Ростислав, Святослав, Ярослав, а також Людмила, Світлана, зіслов’янщені Ольга, Олег, Ігор, кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов та ін.

Зупинімося на жіночих іменах Ольга і Світлана. Обоє вони входять до числа досить популярних в Україні. Перше своїм злетом і поширенням, безперечно, зобов’язане княгині Ользі — жінці мудрій і владній, чи не першій християнці в Київській Русі. Після охрещення вона дістала церковне ім’я Олена.

Українські майстри слова опоетизовують імення Ольга в своїй творчості:

Як у Олі очі — морська вода!

Як у Олі коси — ковил-трава!

Як у Олі, братця, така хода —

Наче пава гордая проплива!

(Станіслав Тельнюк)

Оленько, Олю... Пісенна моя Бондарівно!

(Любов Забашта)

Ім’я Світлана (рос. Светлана, білор. Святлана, пестливі форми — Світланонька, Світланка, Світлинка, Свєта, Лана, Ланочка, Лануся) є жіночим відповідником до чоловічого Світлан — “білоголовий, світлий”. З ним споріднені також Зоряна, Зорена, Светозар у південнослов’янських народів.

Звичай називати дітей ім’ям, у яке вкладається поняття світла, ясності, світанку, мають й інші народи Європи. У німців це Lucie, в англійців Lucia, Lucy і чоловіче Lucien, в італійців Luciana та Luciano. Усі ці імена походять від латинських Lucia, Lucianus — “світлий, блискучий, осяйний”.

Ім’я Світлана в українському фольклорі не засвідчене, але в художній літературі трапляється часто.

—Я з вами, Світланко, на край світу пішов би.

(Андрій М’ястківський)

—Твоє ім’я від світла

чи від лані?

Світлинко, Ланочко,

в журбі, в юрбі — одна!

Що Лані у тім холоді вікна?

Якій журбі здалась

неподоланній?

(Світлана Йовенко)

Найпотужніший шар становлять у нас візантійські імена, запозичені разом із запровадженням християнства на Русі у Х ст. Ці канонізовані (узаконені) церквою й зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) наймення давалися під час хрещення. Візантійські імена, крім давньогрецьких, охоплювали давньоримські й давньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими елліни тоді підтримували торговельні та культурні зв’язки. До цих наймень належать, зокрема, Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина та ін. На українському мовному ґрунті вони набули спеціального звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені, зазначають автори довідника “Власні імена людей” Лариса Скрипник та Ніна Дзятківська.

Втім, докладніше про це в наступних “Уроках...”

Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

 
НАЗАД | ЗМІСТ | ВПЕРЕД

© Редакція газети "Хрещатик" Тел./факс: (044) 235-3260. E-mail: info@kreschatic.kiev.ua

Coolest Leitlinie Casino Spielautomaten lesen http://spielencasinos.de, - sagt Tim.