Пошук  
НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

Відповідаємо на запитання читачів (IX)

“За поданням чи на подання?”

Вислів за поданням, який дехто вживає в офіційно-діловому мовленні, є прикладом невдалого застосування прийменника за. У таких випадках українці вдаються до прийменника на: на вимогу, на замовлення, на пропозицію, на прохання. Аналогічно має бути на подання, на звернення тощо.

* * *

“Дахове залізо чи бляха?”

Відомо, що дахи будинків криють бляхою, пише мовознавець Святослав Караванський. Це слово коротке, легкомовне, відоме у висловах хата під бляхою, будинок під бляхою. Та дехто хоче покривати їх даховим залізом. Два слова замість одного? Чи ж це доцільно? Для декого — так. Для тих, кому дахове залізо легше скопіювати з російського кровельное железо, ніж засвоїти українське бляха.

* * *

“Натрапив у юридичній літературі на зворот прийняти справу до провадження. Що він означає?”

Це так у нас переклали з російської вислів принять дело к производству. Тут слід узяти до уваги, що производство в ньому — скорочення від слова судопроизводство. В українському відповідникові варто зберегти повну форму судочинство, і весь зворот звучатиме: прийняти справу до судочинства або з живомовним присмаком прийняти справу в роботу, а не прийняти справу до провадження (явне безглуздя!).

* * *

“Який зміст передає іменник абітурієнт?”

Це слово походить від латинського abituriens, що означало “той, хто збирається піти”. Справді, раніше ним називали випускника середньої школи, а тепер лише того, хто готується вступити до вищого навчального чи середнього спеціального закладу. “Багато вузів і технікумів шукають майбутнє поповнення спрямовано й активно, вони ще задовго до прийому прагнуть ближче познайомитися з абітурієнтами” (з газети).

* * *

“Які бувають ненормативні слова і словосполучення?”

Такі лексеми заведено називати русизмами. Але ми свідомо уникаємо цієї назви, оскільки не хочемо поглиблювати значення, яке те слово набуло. Адже є багато так званих українізмів у текстах російських письменників, цілі сторінки, писані французькою, у Толстого, чимало полонізмів, германізмів у творах Франка — і ніхто не вбачає будь-якої загрози для мови. Автори вживають їх, дуже часто підкреслюючи якийсь факт, увиразнюючи думку, відтворюючи ситуацію, та ще й при цьому можуть додати: “Як німець (поляк, росіянин) каже”. Вкраплені в український текст, такі слова і цілі фрази можуть виконувати функцію сатири, іронії, натяку, дотепу, штукарства... “Чуже” також засвоюється без шкоди для самого духу мови, її природи й тоді, коли запозичуємо певне поняття, а разом з ним і слово, бо їх просто нема в національній мові. Здеформовані, або, як казав Панько Куліш, “перековерзані” слова і словосполучення — поняття дуже широке. Це найчастіше російські лексеми, перероблені на кшталт українських, — відповідно фонетизовані, морфологізовані. Наприклад, рос. принимает деформують на принімає, получает — на получає (хоча в рідній мові є дієслова приймає, одержує, дістає), испортился — на спортився, ігноруючи зіпсувався. І таких прикладів, на жаль, безліч.

З російської впродовж сторіч “напливали” різні граматичні форми, лягали своєю матеріальною силою на нейропсихічну структуру мовця її звукові особливості, витісняючи наші природні. Зник, було, кличний відмінок, нівелювалися властивості давального відмінка на -ові, -еві іменників чоловічого роду другої відміни. З’явилися й інші чужі форми, наприклад, маємо всі номера (замість номери), маю два місяця вільні (треба: два місяці), приготуйте паспорта (правильно паспорти), чи далеко до вокзала (замість вокзалу). Кажуть хожу, сижу (замість ходжу, сиджу), пересажений, розпоряження, позвонити, кукуруза (замість пересаджений, розпорядження, подзвонити, кукурудза), подарити, красота (подарувати, краса). Деформації, які відбуваються в граматичній системі мови, в її мікросистемах, найнебезпечніші. Бо непомітно і підступно руйнують сам кістяк мови, позбавляють її самобутності, вона втрачає свої природні сили забезпечувати автономність. Особливо маємо бути уважними, конструюючи різні словосполучення, що їх учені вважають найважливішою частиною нашого мовного процесу. Однак навіть у мовленні тих, хто прагне оберігати чистоту рідного слова, такі здеформовані чи напівздеформовані фрази можуть “проскакувати”: кращі з кращих (потрібно: найкращі, щонайкращі), все рівно (природні мені однаково, мені байдуже, про мене), насильно милим не будеш (забуваємо українську приповідку на милування нема силування), п’єса була до того поганою, що... (треба: такою поганою), під відкритим небом (просто неба). А в розмовному мовленні ніяк не позбудемося неоковирних фраз приймати міри, приймати участь, зверх плану, слідуючі міроприємства, на цих днях (треба: вживати заходів, брати участь, понад план, такі заходи, цими днями). Який механізм тут діє? Насамперед активізуються готові російські блоки, що їх мовець тільки наповнює українським словами. (За навчальним виданням “Антисуржик”).

* * *

“Чи можна вважати синонімами дієслова зволікати і відволікати?”

Значення цих лексем збігається лише частково.

Зволікати — 1. (кого, що). Стягувати, збирати в одне; скидати з когось щось і т. ін. “То вся троянськая станиця взялася мертвих зволікать” (Іван Котляревський). 2. (з чим, що і без додатка). Повільно щось робити; затягувати виконання, здійснення чогось. Зволікати з відповіддю, зволікати сівбу. Відволікати. Вживається переважно в прямому значенні — відтягувати. “Я вже живосилом одволокла Катрю від дверей” (Марко Вовчок). Не бажано послуговуватися такими словами і зворотами: відволікати від справи, не відволікайте мене, відволікти й заспокоїти тощо. Краще в цьому разі вживати вислів відвертати увагу. Не відвертайте моєї уваги від справи.

НАЗАД ЗМІСТ ВПЕРЕД

META - украинская поисковая система Украинский портАл Старт Украина

Tata-2004
...